Перейти до версії International Sign

Довідка

Як користуватися словником

DICTIO містить словники кількох мов. Словники, представлені в системі, наведено у випадаючому меню. У DICTIO можна шукати відповідники (переклади) між будь-якими двома представленими мовами, а також відомості про словникові статті кожною з цих мов.

Для пошуку можна вводити слова або жести.

Пошук за словом усної мови

Пошук за жестом

Віртуальна клавіатура

Віртуальна клавіатура призначена для введення параметрів жестів. Вона містить конфігурації рук і частину простору жестів. Можна вказати, чи шукаєте ви одноручний або дворучний жест, чи однакові конфігурації домінантної та недомінантної рук, а також чи активні обидві руки.

	Параметри рук
	Одноручний жест
	Дворучний жест
	Однакові конфігурації рук (домінантної та недомінантної)
	Активні обидві руки

Структура словникової статті

Кожна словникова стаття складається з трьох частин:

• Заголовок
• Формальна частина (граматичні відомості тощо)
• Семантична частина
• Словосполучення

Заголовок

Заголовок статті для усної мови містить саме заголовне слово (лему) (1), нестандартну вимову в дужках (2) і, за наявності, інший варіант написання (3).

Заголовок статті для жестової мови містить відео та транскрипції, оскільки для жестових мов не існує усталеної загальноприйнятої системи письма. Основною формою, що представляє лему, є відео з фронтального ракурсу (1); до нього додається відео збоку (2). Також наводиться транскрипція системою SignWriting (3), а за потреби — системою HamNoSys (4).

Оскільки жестомовці можуть бути лівшами або правшами, інформацію про провідну руку наведено у верхньому лівому куті. (L — лівша, R — правша) (5)

Формальна частина

Формальна частина леми в усній мові може містити такі відомості:

• Походження слова (для запозичень),
• Частина мови,
• Можливі варіанти (написання, частина мови та морфологічні форми),
• Морфологічна парадигма змінюваних частин мови (таблиця відмінювання),
• Стилістичні особливості (територіальні, соціальні або стилістичні обмеження у вживанні виразу).

Формальна частина леми в жестовій мові може містити такі відомості:

• Походження жесту,
• Частина мови,
• Мовленнєвий компонент — указується лише для лексем, у яких він обов’язковий під час артикуляції; його записують малими літерами. Частини слова в дужках є необов’язковими. Якщо можливі кілька варіантів компонента, їх розділяють скісною рискою. Наприклад: «term(ín)/datum».
• Усний компонент — зазначається лише тоді, коли він обов’язковий,
• Граматичні або стилістичні варіанти,
• Територія поширення (місцевість, де лексема зазвичай уживається, або типова група користувачів)

Семантична частина

Ця частина містить пояснення значення з прикладами, відомості про семантичні зв’язки та сталі багатослівні вирази, до складу яких входить описуваний вираз.

Пояснення значення (семантична дефініція) загалом відповідає звичній формі словникових визначень. Для жестових мов передбачено незначні зміни, що допомагають зберегти природність висловлювання (наприклад, вираз у заголовку та вираз, що становить основу пояснення, не обов’язково мають належати до тієї самої частини мови; на початку дефініції можна повторити описуваний вираз).

Відповідно до лексикографічної традиції всі значення, що належать до однієї форми, подаються під однією лемою. У словнику розрізняються омонімія (кілька лем) та полісемія (одна лема); у неоднозначних випадках значення також об’єднуються під однією лемою. Крім того, різні значення можуть бути позначені однією з тематичних галузей, яка вказує на контекст (наукову дисципліну або загальну сферу діяльності), у якому зазвичай уживається відповідний вираз у цьому значенні. Таке позначення запозичується з першоджерела, якщо звідти взято й саме визначення. Новим лемам (особливо термінологічним) призначається одна з тематичних галузей, зазначених у використаних джерелах (докладніше про джерела див. сторінку «Про словник»). Значення з позначенням конкретної галузі подаються після загальних значень, тобто тих, що не належать до певної галузі. Повний перелік тематичних галузей наведено тут.

Приклади вживання подано у формі речень. Вони демонструють граматичні (або стилістичні) особливості та специфічні конотації описуваної леми. Іноді приклади насамперед показують типові синтаксичні зв’язки (наприклад, зі звичними дієсловами чи прийменниками), а іноді уточнюють семантичну дефініцію. Приклади беруть із різних джерел: для жестових мов їх створюють, перевіряють або схвалюють у робочих групах носії національної жестової мови; для усних мов приклади а) знаходять у корпусах текстів (наприклад, за допомогою Sketch Engine* для чеської мови) або б) беруть зі словників-джерел і переформульовують у речення, якщо в корпусі не знаходять вдалих прикладів.

У цьому розділі також наведено семантичні зв’язки з одиницями тієї самої мови (синоніми, антоніми) та з одиницями іншої мови словника (семантичні відповідники, тобто переклади, і навпаки). Елементи цього розділу семантичної частини статті можуть містити посилання на окрему лему (якщо вона є у словнику цільової мови) або бути подані звичайним текстом.

Стійкі словосполучення

Завершальний розділ статті містить сталі сполучення з описуваною лемою. Це можуть бути як короткі сполучення (фразеологізми, ідіоми, деякі порівняння), так і повні прислів’я та приказки. До словника включають багатослівні одиниці з ідіоматичним значенням, тобто такі, загальне значення яких не можна вивести лише зі значень окремих слів.

Частини мови в чеській жестовій мові

Перша відомість у формальному описі статті чеської жестової мови — це частина мови жесту. Як і в будь-якій природній мові, у чеській жестовій мові є групи виразів зі спільними морфологічними, синтаксичними (дистрибутивними) та семантичними ознаками. У мовознавстві такі систематичні подібності й відмінності традиційно описують через поділ на лексичні категорії, або частини мови. Визначення окремих категорій на основі сукупності морфологічних, синтаксичних і семантичних властивостей лексичних одиниць є достатньо універсальним способом систематизації словника будь-якої природної мови. Відповідно до цієї традиції кожній лексичній одиниці словника зазвичай надається одна частина мови. Однак з огляду на граматичну структуру жестових мов загалом і рівень теоретичного опрацювання чеської жестової мови зокрема такий поділ не є простим. Тому коротко пояснимо наш підхід і визначимо терміни, що використовуються у словнику.

Наш підхід поєднує здобутки загального мовознавства із сучасними дослідженнями чеської жестової мови. Там, де мовний матеріал це дозволяє, ми застосовуємо традиційні частини мови. В інших випадках використовуємо терміни з фахових праць про чеську жестову мову або з міжнародної наукової літератури. Оскільки ґрунтовний теоретичний опис граматики чеської жестової мови у відповідних наукових установах ще розробляється, запропонована класифікація має на меті лише стати відправною точкою для подальшої наукової дискусії.

Для опису лексики чеської жестової мови ми використовуємо традиційні частини мови: іменник, дієслово, займенник, числівник, сполучник і частку. З фахової літератури про чеську жестову мову також запозичено категорію, відому як «категоризаційний вираз». З міжнародної традиції взято терміни «класифікатор», «специфікатор форми та розміру», «модифікатор» і «питальний вираз».

Нижче наведено загальні критерії та типові граматичні ознаки окремих категорій. Винятки зазначено у граматичній примітці до відповідної лексеми.

Критерії віднесення жестів до частин мови

1) Іменники

До іменників зараховують жести, що відповідають таким критеріям:

• Семантичний: позначають сутності (людей, тварин, предмети тощо), якості, матеріали тощо.
• Синтаксичний: а) можуть поєднуватися з основними числівниками та іншими кількісними словами; б) додавання ще одного іменника завжди тлумачиться як сурядне поєднання.
• Морфологічний: повтор жесту, включення числівника або повторення проформи виражає множину. Додатковим критерієм є вживання мовленнєвих компонентів з іменниками на противагу оральним компонентам у дієсловах.

Серед іменників розрізняють дві підкатегорії: загальні та власні назви. Загальні назви позначають групи сутностей (класи людей, предметів, явищ тощо). Власні назви, або іменні жести, стосуються конкретної сутності, відрізняють її від інших подібних і визначають як унікальну в межах певного класу.

2) Дієслова

Жести зараховують до дієслів, якщо вони відповідають таким критеріям:

• Семантичний: позначають дії або стани.
• Синтаксичний: не поєднуються з основними числівниками.

Морфологічний критерій:

• Виявляють різні типи узгодження (наприклад, за особою, числом або місцем).
• Аспектуальна модифікація можлива за допомогою немануальних засобів.
• Повторення виражає аспект або, у деяких випадках, узгодження з об’єктом за числом.

Додатковими ознаками можуть бути наявність оральних компонентів (на відміну від мовленнєвих компонентів в іменниках) або можливість заперечення немануальними засобами.

Типи дієслів

За додатковими критеріями дієслова поділяються на чотири типи:

• Прості дієслова

  Зазвичай вони артикулюються на тілі або біля нього (наприклад, RÁD [ПОДОБАТИСЯ]). Вони не мають афіксів особи, місця чи числа; деякі можуть мати аспектуальні афікси. Підмет і додаток потрібно виражати лексично, зазвичай за допомогою займенників. Підмет стоїть перед дієсловом, а додаток — після нього.

• Дієслова узгодження

  Ці дієслова мають афікси особи, числа й аспекту, але не місця (наприклад, VRÁTIT [ПОВЕРНУТИСЯ]).

  Дієслова узгодження поділяються на чотири підтипи:

  • Суб’єктно-узгоджувальні: початок і кінець руху виражають підмет (наприклад, VRÁTIT).
  • Об’єктно-узгоджувальні: початок і кінець руху виражають відповідно додаток і підмет (наприклад, POZVAT [ЗАПРОСИТИ]).
  • Обмежено-узгоджувальні: не забезпечують повного узгодження з усіма додатками й підметами; часто узгодження з першою особою відсутнє (наприклад, UZNAT [ВИЗНАТИ]).
  • Взаємні: виражають взаємні дії двох підметів, причому кожна рука відповідає одному з них (наприклад, SEZNÁMIT [ПОЗНАЙОМИТИ]).
• Просторові дієслова

  Вони мають афікси місця, але не афікси особи, числа чи аспекту (наприклад, PSÁT [ПИСАТИ]). Такі дієслова можуть позначати рух предмета у просторі, визначати місце або описувати засіб.

• Класифікаторні дієслова

  Вони включають конфігурації рук (форми класифікаторів), узгоджені з властивостями об’єкта. Узгодження ґрунтується на формі, розмірі чи інших характеристиках об’єкта.

3) Займенники

До займенників належать лише вирази з дейктичною або анафоричною функцією. Їх можна поділити на вказівні та присвійні займенники:

• Вказівні займенники позначають учасника спілкування або предмет у комунікативному контексті (дейктичне вживання) чи жест (анафоричне вживання), на який указує випрямлений вказівний палець (наприклад, Я), а у формах множини — інші пальці (наприклад, МИ-ДВОЄ).
• Присвійні займенники виражають належність учасникові спілкування або жесту, на який спрямована долоня мовця (наприклад, ЙОГО).

4) Числівники

До числівників належать вирази, пов’язані з числами та лічбою. За семантичними й іншими критеріями розрізняють кількісні, порядкові, кратні, іконічні та неозначені числівники:

• Кількісні числівники позначають просту точну кількість і виконуються у нейтральному просторі.
• Порядкові числівники виражають порядок і мають розвиненішу флективну морфологію, наприклад зміщення у просторі жестів або зміну орієнтації.
• Кратні числівники позначають частотність або повторюваність дій чи ступінь перевищення певної властивості під час порівняння.
• Іконічні числівники частково або повністю відтворюють рухом під час жесту письмову форму відповідної цифри.
• Неозначені числівники позначають невизначену кількість.

5) Модифікатори

До модифікаторів належать жести, що уточнюють сутності або дієслівні дії. Розрізняють якісні, просторові, часові та аспектуальні модифікатори:

• Якісні модифікатори виражають властивості сутностей або дій (наприклад, ГАРНИЙ). На відміну від інших груп, вони зазвичай мають ступені порівняння.
• Часові модифікатори уточнюють час дії у висловлюванні та можуть задавати часові рамки (наприклад, СЬОГОДНІ). Вони відрізняються тим, що включають числові морфеми; можлива редуплікація позначає частотність, а не множину.
• Аспектуальні модифікатори уточнюють початок, завершення, перебіг або нереалізованість дії (наприклад, ВЖЕ). Вони вживаються лише з дієсловами.
• Просторові модифікатори зазвичай є дейктичними виразами, що вказують не лише на місце предмета у просторі, а й, за потреби, на траєкторію його руху (наприклад, ПОРУЧ).

6) Сполучники

До сполучників належать жести, що виражають різні логічні зв’язки між двома реченнями або членами речення.

7) Питальні вирази

Питальні вирази відповідають лінгвістичному поняттю питальних слів (wh-слів). Це жести, за допомогою яких утворюють спеціальні запитання для отримання конкретної інформації.

8) Категоризаційні вирази

Клас категоризаційних виразів визначається переліком. Семантично це більшою чи меншою мірою граматикалізовані вирази, здатні впорядковувати гіперо-гіпонімічні зв’язки між лексемами, зокрема розрізняти базовий рівень і рівні вищої або нижчої категорії.

9) Частки

До часток належать вирази, що передають суб’єктивне ставлення мовця до висловлювання, його актуальність або ступінь упевненості. Окремий тип у цій групі становлять заперечні частки. Вони заперечують член речення або все речення (наприклад, ЗОВСІМ).

10) Класифікатори

До класифікаторів належать конфігурації рук-класифікатори та специфікатори форми й розміру.

Серед конфігурацій рук-класифікаторів розрізняють такі семантичні типи:

• Класифікатори об’єктів (наприклад, FIGURE).
• Класифікатори частин тіла (наприклад, CLF-5o).
• Класифікатори способу поводження (наприклад, CLF-AS).
• Класифікатори контакту (наприклад, CLF-A1).
• Специфікатори форми й розміру докладніше описують форму об’єкта (наприклад, іменника). Вони характеризують глибину, товщину, ширину, контур, фактуру поверхні або кількість предметів (наприклад, SQUARE).

Основний порядок слів у чеській жестовій мові

Першу позицію в реченні займає так званий часовий рамковий компонент, далі йде вказівка на місце, потім підмет і додаток. Дієслово стоїть у кінці речення.

У часовому компоненті спочатку ставлять загальніший вираз, а за ним конкретніший. Наприклад, «18 квітня» передається як КВІТЕНЬ 18, а «о восьмій ранку» — як РАНО ВІСІМ-ГОДИН.

Для позначення місця застосовується так званий принцип спіралі: від загального до конкретного. Наприклад, вислів «на площі в районі Кралово Поле у Брно» передається так: ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА, БРНО, КРАЛОВО-ПОЛЕ, ПЛОЩА.

Під час вираження підмета й додатка (зазвичай у межах іменних груп) спочатку ставлять іменник, а потім його модифікатори. Типовий порядок елементів в іменних групах на позначення людей такий: а) іменник, займенник; б) іменник, модифікатор.

Типовий порядок елементів у поширеному додатку (або підметі): іменник, модифікатор чи специфікатор властивості або форми, модифікатор кольору. Наприклад, «гарний чорний CRT-телевізор» передається як ТЕЛЕВІЗОР CRT ЧОРНИЙ ГАРНИЙ. Окремі елементи іменної групи можна опустити, але їхній порядок потрібно зберегти. Наприклад, «маленька червона машина» — МАШИНА МАЛЕНЬКА ЧЕРВОНА, «гарний стіл» — СТІЛ ГАРНИЙ, а «квадратний стіл» — СТІЛ КВАДРАТ.

Дієслово залежить від підмета (іменника), з яким узгоджується. Це узгодження, наприклад, відображається у відповідному класифікаторі. Якщо два дієслова стоять поруч (зазвичай модальне та основне), першим іде модальне дієслово. Наприклад: ХОТІТИ ПЛАВАТИ. Дієслова можна модифікувати й підсилювати немануальними компонентами.